Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки — твердині, не храми —

Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори. Надійшли.

Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три»…

Ці скорботні рядки присвячуються тим, яких давно не має. Яких спопелив найстрашніший злочин сталінського тоталітарного режиму – штучний голод 1933 року. Сім десятиліть тому брутально перервалося життя мільйонів людей. Зотліли і стали попелом з’їдені голодом тіла людей, стали попелом їхні надія і віра.

 Роки, що віддаляють нас від українського го­лодомору, не вивітрили з пам'яті народної жаху пережито­го. Лихоліття 33-го і досі болять невигойною раною в душі кожного українця, бо не було селянської родини в тодішній Україні, яку б обійшла ця біда, коли голодна смерть забирала дітей і їхніх матерів.

Щоб не стерлася пам'ять про уроки минулого, щоб не втратили майбутні покоління того знання, яке характеризує націю українців в Знам’янській ЗШ І-ІІІ ст.. № 6 було проведено цикл заходів по вшануванню пам’яті жертв Голодомору. Перегляд документальних фільмів про страшні події того часу, тематична виставка в шкільній бібліотеці, створення експозиції «Голодомор – геноцид українського народу» допомогли виховати здатність кожного учня на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників, ознайомили з трагічним минулим нашого народу та навчили бережно ставитися до історії своєї країни.

Сьогодні, коли від початку голодомору минули десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.  Ця трагедія ніколи не повториться! Наша пам’ять не дозволить нікому це зробити!

Садигова К. П., заступник директора з ВР Знам’янської ЗШ І-ІІІ ст.. № 6