До 100-річчя від Дня народження В. О. Сухомлинського

Сухомлинський Василь Олександрович (28.09.1918 - 02.09.1970) – член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР, директор Павлиської середньої школи Онуфріївського району Кіровоградської області. У травні 1958 році Указом Президії Верховної Ради УРСР йому було присвоєно звання "Заслужений вчитель УРСР”. Василь Олександрович був нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоної Зірки та багатьма медалями. Автор понад 30 книг і великої кількості статей з різних питань педагогіки ("Трудность и радость познания” (стаття, 1968), "Серце віддаю дітям” (монографія, 1969), "Павлиська середня школа” (монографія, 1969) та багато інших).

Народився в селі Омельнику Онуфріївського району Кіровоградської області. У 1933 році закінчив семирічну школу, а у 1938 – Полтавський педінститут. З 1935 року працював учителем української мови та літератури Васильківської семирічної школи Онуфріївського району Кіровоградської області. З серпня 1938 року працював завучем та вчителем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі. З липня 1941 року по червень 1942 брав участь у Другій світовій війні. Був тяжко поранений у лютому 1942 року. З червня цього року по березень 1944 працював директором Увинської середньої школи Удмурдської АРСР. З листопада 1947 - директором Павлиської середньої школи. У 1955 році Василю Олександровичу було присвоєно вчений ступінь кандидата педагогічних наук. У вересні 1957 року він став член-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР. Похований у селі Павлиші Онуфріївського району Кіровоградської області.

Мудрі думки В. О. Сухомлинського про вчителя:

• Учитель — перший і головний світоч в інтелектуальному житті школяра; він пробуджує в дитини жадобу знань, повагу до науки, культури, освіти.

• Праця вчителя ні з чим не зрівнянна ... Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці; сталевар через декілька годин радіє вогненному потоку металу; орач, сіятель, хлібороб через кілька місяців милуються колоссям і зерном, вирощеним у полі... Учителю потрібно трудитися роки й роки, щоб побачити предмет своєї творчості; буває, що проходять десятиріччя і ледве починає виділятися те, що замислив; ніхто частіше від учителя не буває незадоволеним; ні в якій праці помилки і невдачі не приводять до таких важких наслідків, як в учительській...

• ... Учителю потрібно володіти величезним талантом любові до людини, безмежною любов'ю до своєї праці і перш за все до дітей, щоб на довгі роки зберегти бадьорість духу, ясність розуму, свіжість вражень, сприйнятливість почуттів — без цих якостей праця педагога перетвориться в муку.

• Якщо в школах є насторожені, наїжачені, недовірливі і злі діти, то лише тому, що вчителі не взнали їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною, без духовної спільності з нею можна порівняти з блуканнями в сутінках.